Вкотре Володарську громаду заполонив сум, розпач і душевний біль. Загинув володарчанин Олег Олегович Панченко - син, батько, брат, однокласник, товариш. Після тривалих пошуків підтвердилася інформація про загибель Воїна. Довгі місяці очікування й надії на те, що Олег живий, не справдилися. Чотири місяці він вважався зниклим безвісти. Дружина і рідні сподівалися, що живий, об'їздили всі інстанції, долучили до пошуків всі служби, волонтерів і людей, які могли мати хоч найменшу інформацію, чекали його вдома — там, де любов, тепло і спокій, надіялись, вірили. Але... Бог забрав Олега до себе в Небесне військо. Йому навіки 36…
Олег Панченко народився 05 січня 1989 року в селі Рагівка Поліського району Київської області. У 1999 році разом із родиною переїхав до селища Володарка. Шкільні роки хлопця проходили в стінах Володарської школи № 2. Олег добре навчався, його улюбленим предметом була історія, захоплення якою залишилося і в дорослому житті. Мав багато друзів, для них він був надійним товаришем, цінували його за доброту, щирість і вміння підтримати. "Це була людина світлої душі, добра, чесна, справжній чоловік, який не відвертався від чужого болю. Завжди мав власну думку і міг вільно її висловлювати", - так згадують про Олега друзі.
Після закінчення школи продовжив навчання у Володарському професійно-технічному училищі № 27, де здобув професію «обліковець, оператор персонального комп’ютера». Працював у селищі Володарка різноробом, таксував, був водієм, простим, працьовитим чоловіком, який любив автомобілі, умів лагодити техніку й завжди допомагав у цьому іншим. Але найважливішою для нього завжди була сім'я: дружина Олександра, діти Нікіта та Поліна. Одружився Олег рано і уже у 19 років став батьком. Він безмежно любив своїх дітей та приділяв їм багато уваги.
У 2024 році Панченко Олег добровільно вступив до лав Національної Гвардії України, ставши на захист рідної землі. Проходив службу в НГУ 3018. Рубіж. 25 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання в ході бойових дій поблизу населеного пункту Шахове Покровського району Донецької області солдат Олег Олегович Панченко перестав виходити на зв'язок, зник безвісти. І лише 30 грудня 2025 року в селищі Володарка провели в останню земну дорогу загиблого Захисника України.
"Тепер кожен день без тебе — як рана, що не загоюється. Я вчуся жити з порожнечею в серці, з тишею там, де був твій голос. Нашому сину лише 16, а він подорослішав у той день, коли війна забрала його тата. Йому б ще жити безтурботним юнацьким життям, але доля зробила його опорою для мене й молодшої сестрички. Він так схожий на свого батька — ті ж очі, той самий погляд, навіть хода така сама. І коли він поруч, здається, що й ти десь зовсім близько. Оберігай їх згори, коханий", - ці слова молодої вдови, наповнені глибоким болем і сумом, поєднані із силою продовжувати жити заради пам'яті про коханого та щастя дітей.
Люблячий батько, вірний друг і мужній воїн Олег Олегович Панченко віддав життя за Україну. Його ім'я навічно вкарбоване в історію про героїчну боротьбу українського народу!